Легенда про ВОЛОШКУ
Сільський красень Василь якось косив жито.
Саме тоді в полі бавилися русалки.
Одній з них хлопець дуже сподобався, і вона його зачарувала.

Забув про все на світі Василько й пішов за нею.
А русалка, пустуючи і сміючись, вела його щоразу далі від поля.
А щоб не розлучатися з хлопцем — обернула його на польову квітку, аби нагадував синь води.
Відтоді щороку літньої пори русалки бавляться у хлібах, а коли зацвітає волошка синя, плетуть з неї вінки і прикривають сої голвки.

Наші квіти голубіють
Голубіють на полях
При дорозі, в полі, в житі
У пшениці, в ячменях.
Нас не люблять хлібороби.
Бур’янами назовуть.
А діткам ми довподоби,
з нас вінки вони плетуть