Шляхи допомоги гіперактивним дітям

Тактика поведінки батьків      

 

  1. Почніть із себе.

Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте!

  1. «Ні» слову «ні».

Треба уникати крайнощів – надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму, оскільки у гіперактивних дітей – понижена реакція на шум, зорові образи, негатив, тож заборони для них – пустий звук.

Заборони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані. Не слід забороняти в категоричній формі (не вживайте слів „не можна”, „припини”, „ні”). Замість наказів – прохання (але не підлещуватись). Досягайте згоди і взаєморозуміння, пояснюйте, чому „не можна”, якщо не вдається – переключіть увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонуйте іншу можливу в цей момент діяльність чи розвагу; відреагуйте несподіваним для дитини чином (пожартуйте, повторіть дії дитини тощо); сфотографуйте дитину або підведіть її до дзеркала в ту хвилину, коли вона вередує; лишить дитину в кімнаті саму (якщо це безпечно). Якщо відволікти не вдається – запропонуйте альтернативний варіант (наприклад, дитина рве шпалери – дайте їй купу газет: „Хочеш рвати – рви, газет тобі надовго вистачить”). Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання.

Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати – робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання – суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо.

З. Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам!

Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала – НЕДОПУСТИМА! Дитину треба хвалити завжди, коли їй вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов’язана з концентрацією уваги (розмальовування, читання, прибирання тощо). Завжди відзначайте успіхи – це зміцнює впевненість дитини у своїх силах.

  1. Емоційний і фізичний контакт.

Для гіперактивних дітей це дуже важливо. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язова напруга почнуть спадати.

  1. Розпорядок дня.

Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на понадактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще – виставити будильник чи таймер.

  1. Доручення і обов’язки.

Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов’язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка. Доручайте нараз лише одну справу. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає – „відключиться”).

  1. Контроль над собою.

Навчіть дитину керувати своїми емоціями – цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися – бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця – бий по землі, по каменю. Ось тобі камінь – спробуй влучити у ту мішень»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.

  1. Уникайте емоційної перевтоми.

Стежте, щоб дитина не засиджувалася перед телевізором чи комп’ютером – надмірна кількість вражень призводить до надмірного збудження, втраті самоконтролю. На неї шкідливо діють місця з натовпами людей (магазини, базари). Не ходіть з нею часто в гості. Бажано, щоб вона бавилася з однією дитиною, причому спокійною, флегматичною (чим більше дітей у грі – тим вище перезбудження). Не кваптесь віддавати дитину в дитячий садок.

  1. Фізична активність.

Прогулянки, фізичні вправи, біг – дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М’яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу – нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити. Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних, іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).

  1. Харчування.

Гіперактивна дитина має отримувати достатньо вітамінів, мікроелементів, якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, побільше – вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Обов’язкове правило – якщо дитина не хоче їсти – не примушуйте її!

  1. Власний куточок.

Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати.

 

 

Як впоратися з невпевненістю дитини в собі

 

    1. Любіть та довіряйте вашій дитині.

Основне батьківське завдання – виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне – будувати виховання на любові.

  1. Навчиться дистанціюватися.

Одна з найпоширеніших батьківських помилок – невміння дистанціюватися від своєї дитини, вчасно зрозуміти, що ви з ним – не одне ціле, а дві абсолютно різних і самостійних особистості. Надмірна опіка ні до чого доброго не приведе. Але при цьому потрібно завжди бути доступним для дитини, щоб вона була впевнена – перемагаючи одного за іншим власних драконів, вона, тим не менш, завжди зможе розраховувати і на вашу допомогу.

  1. Вживайте слова-підтримки.

Є ще один дуже важливий і дуже тонкий момент – всі ваші слова-підтримки повинні відповідати обставинам, тому що діти завжди відчувають, коли їм брешуть. Нема чого на втіху підносити до небес дитину, якщо вона, наприклад, неправильно виконала доручення. Краще скажіть їй, що цього разу просто не пощастило, але ви в неї вірите, і у неї все обов’язково вийде.

  1. Доручайте обов’язки.

З появою у дитини обов’язків (які вона здатна виконувати добре) у неї зміцнюються почуття того, що їй довіряють, в її допомозі є потреба, разом з цим зміцнюється і впевненість у собі.

  1. Хваліть дитину навіть за незначні досягнення.
  2. Надавайте дитині більше можливості для гри.

Саме через гру діти дізнаються про себе, людей і навколишній світ. Під час гри діти вчаться вирішувати проблеми і розвивають упевненість в собі. Саме через гру дитина може себе відчути кимось іншим.

  1. Розвивайте правильну самооцінку.

Сприяйте  в дитини розвиткові позитивного самосприйняття та адекватну самооцінку. Сприймайте дитину з усіма достоїнствами і недоліками.

  1. Виховувати в дитини почуття власної гідності.

Підвищуйте самоповагу дитини. Цікавтеся її думкою з приводу того, що відбувається, висловлюйте і демонструйте повагу до права мати свою точку зору.

  1. Сприяйте розвиткові комунікативних навичок.

Намагайтеся наповнити повсякденне спілкування довірливістю: говоріть дитині про свої почуття і спонукайте її робити те саме.

  1. Зміцнюйте впевненість дитини в своїх силах.

Заохочуйте проявляти самостійність, показуйте, що ви цінуєте зусилля, а не тільки результат. Допоможіть дитині досягти майстерності в якій-небудь справі, яка їй особливо подобається.

  1. Навчіть дитину навичкам персональної безпеки: поясніть і переконайтеся, що дитина засвоїла, як вести себе в проблемних ситуаціях ( що робити, якщо вона загубилася, як відповідати на дзвінки і звертатися до незнайомців, як просити про допомогу оточуючих тощо).
  2. Слова заохочення.

Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс.

  1. Надавайте дитині можливість вирішувати проблеми.

Виступайте частіше для дитини в ролі партнера для дитини, який завжди, в міру необхідності буде готовий допомогти, однак ніколи не забирайте ініціативи у дитини. Якщо у дитини щось не виходить, разом обговорюйте ситуацію, в чому проблема і як можна її вирішити, але першою завжди хай висловлюється дитини.